Історія у школі

СЦЕНАРІЙ ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 

НИНІ СВЯТО НАШОГО НАРОДУ!

СВЯТО УКРАЇНИ, ЇЇ РОДУ!

Ведуча:      Добрий день, шановні друзі! Дозвольте вас привітати в річницю

незалежності України!

                  

Вишита колоссям і калиною,

                   Вигойдана співом солов’я,

                   Зветься величаво – Україною,

                   Земле зачарована моя.

                   Нині свято нашого народу,

                   Свято України, її роду!

                   Ще пройти доріг нам слід багато ...

                   Свято майбуття, надії свято.

                   Людській пам’яті свіча хай запалає,

                   Коли життя знов набирає силу.

                   В ім’я народу хай вона палає

                   За муки, за життя, і за могили

                   Хай вдячна пам’ять наша звеличає.

        

1 читець:    Україно! Мій духмяний дивоцвіт,

                  Голубінь над чистим золотом колосся,

                  Через терни йшли до волі стільки літ

                  І настав той світлий день, коли

                   Збулося!

2 читець:    Україно моя, мій щасливий барвінковий край,

                  В солов’їних гаях, жайворонковій пісні

                  В полях.

                  Рідна земле моя, я ріднішої в світі не знаю,

                   Україно – ти пісне моя!

3 читець:    Україно моя – ти колиска козацького роду,

                  Ти заново у крові зродилась, немов немовля.

                  Рідна земле моя, ти здобула жадану свободу.

                  Україно – ти пісне моя!

4 читець:    Ми – щасливий народ і щасливими будем довіку

Україна, як мати, на цілому світі одна

Україно моя, ти перлина віків споконвіку.

Україно – ти пісне моя!

Відкривається завіса

Пісня „Україна”

Ведуча:      Роки незалежності України переконали світ у тому, що наша

держава несе всім світло миру, любові, добра і злагоди. Кожен з нас пов’язує свою долю з Україною, для неї ми живемо, для її процвітання і блага.

Буде багата держава, будемо жити краще і всі ми.

Осягнули! Починаємо будувати нову самостійну Україну!

Україна, цвіт-роса

Дзвонкова твоя краса

Твою пісню веселкову,

Наче ластівку ранкову

Підніму я в небеса.

Любіть Україну, злотосяйну і вічну.

Любіть Україну – всім єством любіть.

У день її народження не свічку –

Серця без коливання запаліть.

Зацвітає калина, зеленіє ліщина,

Степом котиться диво-луна.

Це – моя Україна, це – моя Батьківщина,

Що, як мама, як тато, - одна.

1 ведучий: Є щось святе в словах „мій рідний край”

                   Для мене – це матусі пісня ніжна,

                   І рідний сад, від квіту білосніжний,

                   І той калиновий у тихім лузі гай.

                   Для мене – це твої стежки й мої,

                   В містах і селах стоптані любовно,

                   Й пісень людські прозорі ручаї, -

                   Усе, що серцю рідне невимовно.

2 ведуча:    Україна моя починається

                   Там, де туга моя кінчається.

                   Край дороги, як пісня чарівна,

                   Починається Україна.

                   Україна моя починається

                   Там, де доля моя усміхається,

                   І, як небо, як даль солов’їна,

                   Не кінчається Україна.

1 ведучий: Земле рідна! Мозок мій світліє,

                   І душа ніжнішою стає,

                   Як твої сподіванки і мрії

                   У життя вливаються моє.

                   Я живу тобою і для тебе,

                   Вийшов з тебе, в тебе перейду,

                   Під твоїм високочолим небом

                   Гартував я душу молоду

                   Хто тебе любов’ю обікраде,

                   Хто твої турботи омине,

                   Хай того земля тяжіння зрадить

                   І з прокляттям безвість проковтне.

2 ведуча:    Ти даєш мені сонце погоже,

І повітря даєш, і снагу ...

Не вславляти тебе я не можу,

Отаку як життя, дорогу.

Та коли б я була не людина,

А зелена береза була,

Я шуміла б про тебе в долині,

Твоя слава ще більше б росла.

І коли солов’єм я співучим

У твоїх народилась лісах,

То тебе, велику й могутню,

Я навчила б співать небеса.

1 ведучий: Коли крізь розпач випнуться надії

                   І загудить на вітрі степовім,

                   Я тоді твоїм ім’ям радію

                   І сумую іменем твоїм.

                   Коли грозує далеч неокрая

                   У передгроззі дикім і німім,

                   Я твоїм ім’ям благословляю,

                   Проклинаю іменем твоїм.

                   Коли мечами злоба небо крає

                   І крушить твою вроду вікову,

                   Я тоді з ім’ям твоїм вмираю

                   І в твоєму імені живу!

Диктор:      Україно-мамо, сестро, жінко,

В’ється блискавицею твій стан.

Ти ж бо, Україно, українка,

Склала серденьком свої уста.

Ти ж бо українка, Україно,

Стрічкою у косах твій Дніпро,

Ти моє безсмертя солов’їне,

Плоть моя і калинова кров.

Україно – жінко, мамо, сестро ...

Сонце – мов життя біля грудей –

Ти несеш і завше будеш нести,

Вірячи у свій грядущий день.

Хлопчик:   Дороги іншої не треба,

                   Поки горить Чумацький Шлях,

                   Я йду до тебе, йду до тебе,

                   По золотих твоїх стежках.

                                                                   ЖИВИ, УКРАЇНО

Слова і музика І.М. Печеного

І цвітуть каштани навесні щороку.

Летять у синій вирій журавлі.

Співаймо пісню про народ наш милий,

Співайте пісню про Вкраїну всі.

Приспів:    Живи, моя ти рідна Україно,

                   Співай пісні про мир на всій землі.

                   Знай, Україно, всі ми – твої діти.

                   Ми українці всі – і я, і ти.

Шляхами йшов колись народ до Січі,

Шукали захисту від ворогів.

І гнали, гнали хлопці з України –

Всіх тих, хто кривдив мову їх батьків.

Візьмемось, браття, за руки всі разом,

Нехай всі знають, який ми народ.

І ніжне слово „ненька-Україна”

Нехай лунає мов священний клич!

МОЯ ЗЕМЛЯ

Слова і музика І.М. Печеного

Пролітали віки

Над тобою, моя Україно,

Скільки бачила ти,

Скільки кривди стерпіла й образ.

Та завжди ти була

Лише рідною ненькою людям.

І повік будеш рідною матір’ю нам.

Приспів:              Моя земля – рясним дощем полита,

                            Моя земля – цвіте немов сад,

                            Моя земля – це наша Батьківщина,

                            А Батьківщина в нас одна.

І нехай над тобою

Завжди буде чисте небо,

Щоб ніколи не знала ти горя й страхіття війни.

Краще, щоб колосились поля

І цвіла, і цвіла Україна,

Із далеких країв повертались сюди журавлі.

Пролетять ще віки

Над тобою, моя Україно,

Та зостанешся ти найріднішою в світі для нас.

І славетний Дніпро, і Шевченкове слово крилате –

Все це житиме вічно з тобою, Вкраїно моя!

СНИ УКРАЇНИ

Слова і музика І.М. Печеного

Гей, козаче, рідний брате,

Де ти забарився?

Нашій неньці Україні

Сон про тебе снився.

Снився сон їй, як гуляли

Ви в степах широких,

Як на конях вороних ви

Мчали в чистім полі.

Боронили Україну,

Крові не жаліли,

Щоб цвіла, як мак весною

Ненька-Україна.

Люті ляхи пазурами

Землю рідну рвали.

Обливалася сльозами

Україна-мати.

Хижі орди Чингісхана

Зруйнували Київ.

І стогнала Україна

Під гнітом Батиїв.

Скільки раз вона горіла,

Захлиналася в крові,

Та щоб голову схилити,

Не було ніколи.

Ось нарешті пробудилась

Від сну Україна,

Знову стали українці –

Й Україна – вільна.

                                                                         УКРАЇНА

Слова і музика І.М. Печеного

Україна – це прозора джерельна вода,

Солов’їні гаї та діброви,

І карпатські ліси, Буковини краса,

Й хвилі теплого Чорного моря.

Приспів:              Україно – неповторна, єдина, свята.

                            Україно – завжди будеш ти матір’ю нам

                            Україно – над тобою не згасне зоря.

                            Україно, Україно моя!

Україна – це бентежні таврійські лани,

Древній Київ і Глухівська брама,

Щедра хлібом земля, материнські пісні

І навічно козацька слава.

Приспів:

СЦЕНАРІЙ ЛІНІЙКИ

ПРО ВІЙНУ

Під звуки пісні „Вставай страна огромная”

 „голос” за сценою повільно промовляє:

Ведучий:    „22 червня 1941 року розпочалась Велика Вітчизняна війна.

Німецькі війська без оголошення війни почали бойові дії проти радянського Союзу. О 4 годині ранку 22 червня на столицю України – Київ були скинуті перші бомби ...”

        

Ведуча:      Вони до нас підкрались крадькома.

                  Скажені звірі і отруйні гади.

                  Так згиньте ж, пси, пощади вам нема,

                  Нема пощади!

Ведучий:    Ви хочете нас уярмить? Дарма!

                  Дарма вас бавлять наших надр принади!

                  Прокляті пси, - пощади вам нема,

                  Нема пощади!

Ведуча:      Закривавлений чобіт чужинця

                  На землю Вітчизни ступив, -

                  Серця наші сповнив по вінця

                  Священний і праведний гнів.

Ведучий:    Бо дух вільнолюбий вкраїнця

                  Не стерпить наруги катів.

                  В нас клятва єдина і воля єдина

Єдиний в нас клич і порив:

Всі разом.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів!

Вчитель:    У війни не жіноче обличчя. Адже скільки жінок, зовсім юних

дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

1 учень:     Дівчина в сірій шинелі,

                   В куцих простих чобітках

                   Йшла, де зривались шрапнелі,

                   Йшла з автоматом в руках.

2 учень:     Дівчата в бої йшли крізь ночі,

                   З калюж умивались дощем,

                   Їм бачились коси дівочі

                   Під грізним гарматним вогнем.

                   Недобрії очі лякали,

                   І танків боялись в бою.

                   Але, як мужчини, вмирали,

                   Землю обнявши свою.

1 учень:     А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в

розвідку, лікували ранених, забезпечували зв’язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Вчитель:    А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх

синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Звучить пісня „Майский вальс” на муз. І. Лученка.

Звучить пісня „Солов’ї”.

2 учень:     До тебе, людино, звертаюсь:

                   Залиш на хвилинку щоденні турботи.

                   З собою побудь у глибокій скорботі,

                   Згадай чоловіка, товариша, брата,

                   Дружину, сестру чи посивілу матір.

Ведуча:      Німецька влада в Україні мала колоніальний характер, ознаки

жорстокої окупації. Фашисти вважали німецький народ особливим, а всіх інших, у тому числі й українців, неповноцінними. На тому і грунтувалися дії загарбників в Україні.

Ведучий:    За радянськими джерелами, на Україні було більше 200

концентраційних таборів і таборів примусової праці. Ось кілька офіційних цифр про винищення людей у таборах на Україні.

Ведуча:      102 тисячі в Рівному, більше 200 тисяч в Янівському таборі у

Львові.

Ведучий:    Більше 100 тисяч в бабиному Яру (з них 50-70 тисяч євреїв).

Ведуча:      14 тисяч військовополонених у Львові.

Ведучий:    150 тисяч у Гросс-Лазарет Славута (район Кам’янця-

Подільського)

Ведуча:      340 тисяч у Дарниці біля Києва.

Ведучий:    За роки війни в Україні було зруйновано чи спалено 714 міст і

містечок, 28 тисяч сіл, 10 млн. чоловік залишилось без даху над головою.

Ведуча:      Загальні демографічні втрати України становлять приблизно

14,5 млн. чоловік (убиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані, емігранти).

1 учень:     За Україну у боях вмирали

                   Однаково – дорослі і малі ...

                   За довгі роки ще не розшукали

                   Усіх могил солдатських на землі.

                   Мало зозулі кували

                   Тим юнакам перед боєм ...

                   Світ від чуми врятували,

                   Нас захистили собою.

2 учень:     Розкидані могили в чистім полі.

                   Десь при дорозі, у розмай траві ...

                   Могил отих не обминай ніколи,

                   Поховані у них – для нас живі.

1 учень:     Схилились над ними в зажурі берізки,

                   І пам’ять про них бережуть обеліски,

                   Та стели бетонні, та сиві кургани,

                   Та в серці своєму старі ветерани.

2 учень:     Схилімо й ми голови низько,

                   Щоб шану солдатам віддать.

                   Гірлянду пам’яті, квіти пам’яті до обеліска,

                   Де вічним сном солдати сплять.

1 учень:     Благословенна й радісна година,

                   Безсмертна буде в пам’яті віків,

                   Як над палаючими мурами Берліна

                   Стяг Перемоги в небі зашумів.

2 учень:     Ти прийшла, Перемого, сивиною завчасною,

                   В шрамах навкіс, на протезах

                   У вічнім горі материнських сліз,

                   При медалях і орденах бойових

                   Від рідного дому аж до Берліна.

1 учень:     Прикріпивши свої ордени,

                   І медалі, й нашивки за рани,

                   Повернулись солдати з війни,

                   Що для кожного з нас – ветерани.

2 учень:     Не бійтесь теплих слів

                   Для наших посивілих ветеранів,

                   Нехай і їм тепліше стане,

                   І в серці стихне давній біль.

                   Не бійтесь теплих слів

                   Для наших сивих ветеранів.

 СЦЕНАРІЙ ДО ДНЯ ХЛІБОРОБА

 СВЯТО ХЛІБА

1 учень:     Від хліба все – і радість, і пісня,

                   І життя, і зростання, і матері посміх,

                   І кроки дитини, і доля щаслива.

                   Багато загадок, легенд, прислів’їв, приказок створив наш народ.

                  

2 учень:     А чи знаєте ви, чим пахне коровай? Сонечком красним,

промінням ясним, теплим, колосками, полем. Здавна хлібу надавали круглої форми; тому він подібний до сонця, має жовту скоринку.

1 учень:     О земля Вкраїни, луки і долини.

                   Заводи донбаські і гори Карпат,

                  Цієї важкої суворої днини

                  Ти нашому серцю миліша стократ.

Пісня „Як діждали літа”

2 учень:     Люди сіють хліб. Щедро оспівана ця праця людська. Зерно для

людини і досі залишається земним дивом. Воно безсмертне. Кинуте в землю, стає колоском. Наливається соками землі і сонця. Тішить нас буйними ланами. Красується, радує урожаєм, повертається до людей повносилою вдячністю землі і сонця.

Любіть землю. Вирощуйте хліб – хліб, назва якому – святий. Любіть працю на землі, бо без неї не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті.

3 учень:     Усі ми діти хліборобів. Якщо не батьки наші, то діди або

прадіди були хліборобами. Бо все починається з хліба, з землі. З тої святої землі, яка приносить хліборобам стільки тривог, радості.

1 учень:     Буде хліб, то, значить, пісня буде,

                   Так в народі мовиться давно.

                   Це ж бо щастя у святковий будень

                   В теплу землю сіяти зерно.

                   Це зерно сіяли наші дідусі й бабусі, в минулому учасники війни,

великої битви за високі врожаї. Нехай вони нас почують.

2 учень:     Щастя нашої мирної праці було затьмарене війною. У

прекрасний чарівний день чорна гусениця фашистського танка зламала вирощене дбайливими руками стебло. І впав колосок, зронивши на землю роси-сльози. Врожай чобіт стоптав наш хліб. Падав долілиць солдат і з-під його грудей котилася червона хлібина.

Виконується пісня „Степом, степом ...”

3 учень:     Окраєць на п’ятьох

                   Ішли колоною, ішли вподовж села,

                   Ватага вахманів до табору вела

                   Колону зморених, знесилених в путі.

                   Важкі дороги ті, дороги ті круті.

                   Комусь забракне сил, хтось зойкне, упаде,

                   Поріддя чортове у пекло нас веде.

Ішли колоною, лишали чорний слід,

Скорботні матері спішили до воріт,

Несли – хто яблуко, хто чорний хліба шмат

- Цюрук! – есесівець наставив автомат

- Цюрук! – ударив грім. Наморений хлопчак

Схопив окраєць той і похитнувсь, закляк,

Та протягнути встиг найближчому: „Візьміть!”

І кволими грудьми впав на осінній лід.

Так і лишився там – відмучений, один ...

А хліб, на нім цвіло червоних п’ять краплин.

Ламати на п’ятьох, ковтнули і нема ...

Вділила нам той хліб історія сама,

Вділила в пеклі тім і мовила: „Живіть!”

І пам’ять віднесіть до буйних верховіть:

Він з кров’ю, так, наш хліб,

Він з кров’ю й потом, так.

На кожнім колоску сія червоний знак.

(Микола Петренко)

Запам’ятайте, люди, з правдою та хлібом усю землю обійдеш і

назад повернешся. Без них немає людського щастя. Багато пережив народ.

1 учень:     Бо те, що всім народом пережито,

                   Воно святе, його ти поважай.

                   Нехай просіються сніги на сито -  

                   Зазеленіє, заквітує жито,

                   Зберем ми багатющий урожай.

                   Яка б не стала непогода грізна,

                   Я сили й доброти не розгублю,

                   А доки я живу, не вмре Вкраїна,

                   Життя не згине,

                   Я ж бо хліб роблю.

2 учень:     З давніх-давен, вирощуючи хліб, люди зверталися до різних

обрядів, звичаїв. Складали сніп з жита, пшениці, вівсу, ячменю, прикрашали цей сніп квітами, стрічками. Цей сніп називали колядою, яка повинна стояти аж до Різдва. А потім виминали зерно і сіяли в землю за новим посівом. Це означало невмирущість, неперервність життя в природі. Ось він, цей сніп. Несучи такий сніп, женці співали, голосно говорили:

Котився снопочок по полю,

Просився в женців додому:

- Занесіть мене в стодолу,

Бо вже ж бо я в чистім полі набувся,

А буйного вітроньку начувся,

А дрібного дощику намокся,

А ясного сонечка напікся.

Було тяжко, було й весело – співали народні обрядові пісні

жартівливі.

Виконується жартівлива народна пісня „Чи не той то Омелько”, інсценується

3 учень:     Хліборобам до ніг

                   Найдорожчий постелемо килим.

                   Хай на ньому несуть коровай трударі,

                   І цей сонячний дар між всіма.

                   По шматочку розділимо,

                   Як ділили турботи і щастя в труді.

(М. Познанська)

                  

Розрізують коровай запрошені агрономи і роздають по шматочку

1 учень:     Хліб був мірилом життя, культури. Будь-який обряд не

обходився без хліба. Народжувалася дитина – йшли з хлібом; виряджали сина в далеку дорогу – мати загортала в рушник житній окраєць хліба; справляли весілля – пекли коровай; дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю.

Ці обряди живуть віки, вони є доброю традицією в наш час.

Батько Василя Сухомлинського писав: „Не забудь, сину, про

хліб насущний. Пам’ятай, хто ти, звідки вийшов. Пам’ятай, як

важко дістається цей хліб. Ніколи не забувай про корінь

народний, про дідуся і прадідуся, який помер за плугом на ниві,

вирощуючи хліб ...”.

2 учень:     Першим був не Господь і не геній,

                   Першим був простий чоловік,

                   Він ходив по землі зеленій

                   І, між інших, хлібину спік.

                   І не зміг заробить монумента,

                   Щоб узяти патент на хліб,

                   Постаріла вже мудрість Божа.

                   Розтрощив її грізний час,

                   Хлібом геній живився кожен,

                   Щоб розум його не погас.

                   Та нехай над землею година

                   Чи негода лютує і рве –

                   Вічна мудрість простої людини

                   В паляниці звичайній живе.

(В. Симоненко)

3 учень:     Кожен день земля безмежно рада.

                   Він вічний і святий, цей житній хліб,

                   Так, як життя, добро, кохання, правда.

Учні пригощають гостей варениками з сиром і сметаною.

Звучить пісня „Вареники”.

1 учень:     Милі гості, просим сісти,

                   Вареники будем їсти,

                   Вареники непогані,

                   Вареники у сметані.

                   В кожній хаті на Вкраїні

                   Вареники варять нині.

                   Це вареники знаменні,

                   Як їх родичі – пельмені.

                   Вас чекають у макітрі

                   Вареники дуже ситні,

                   Вареники круглолиці –

                   Із колгоспної пшениці.

                   Їжте, іжте, просим щиро,

                   Вареники наші з сиром.

                   Вареники непогані,

Вареники у сметані.

Вчитель:    Любі мої! Я щиро дякую вам за вашу активність у проведенні

цього ранку і впевнена в тім, що ви, наші учні, понесете в широке життя велику любов до людської святині – хліба, до тих, хто його вирощує. Я впевнена, що і серед вас будуть прекрасні хлібороби-хлібодари, чиї вирощені зерна стануть пишними хлібинами на наших столах.